До 1927 р. практично всі фільми були “німими”, вони містили лише зображення, без звуку. На початку 1920-х з’являється перша система, здатна записувати і відтворювати звукове кіно, проте кіновиробники довго були обережними, побоюючись значного подорожчання виробництва і прокату фільмів. Першою на експеримент вирішується американська фірма “Уорнер Бразерс”, в 1927 р. вона випускає перший фільм, в якому персонаж на екрані розмовляє – “Співак джазу”
Різноманітність художніх прийомів і засобів вираження в кіно падає, зате значно посилюється роль діалогів, що несуть головну змістовну і виразну. навантаження в досить великій групі фільмів.
У США в результаті Великої Депресії вся кіноіндустрія остаточно опиняється в руках великого капіталу, який бачить головне завдання кінематографа в штампуванні однотипних фільмів, розрахованих, в першу чергу, на комерційний успіх. Ці фільми були якісними, але знятими за стандартними рецептами і позбавленими будь-якого авторського стилю, що не дивно, тому що режисер, який знімав фільм, мав саму мінімальну свободу.
У СРСР (і особливо в Німеччині) режисери відчували тиск з боку режиму, що також обмежував можливість до експериментування. У СРСР була зроблена ставка на “соціалістичний реалізм” і створення меншого числа, але з більш високою якістю, фільмів, ця тенденція тривала до знаменитого Двадцятий з’їзду і початку “відлиги” (1956р.).
У повоєнний час (кінець 40-х і 50-е) істотний внесок у розвиток світового кіно внесли італійський (з його так званим Неореалізмом), а також японський кінематограф (особливо фільми, які зняв режисер Акіра Куросава).
Джерело:https://sites.google.com/site/kinovsepro/istoria-kino
Немає коментарів:
Дописати коментар